О, обнови, Господь! О, обнови,
Омыв опять и освятив в любви.
Не дай душе остаться в стороне,
У врат небесных оказаться вне.
Очисти вновь снаружи и внутри;
Все уголки души вновь осмотри.
И, через годы в святости ведя,
К груди Своей ,Христос, прижми меня.
О, помоги, Господь! Мне помоги!
Сними с меня перед Тобой долги,
Желаю чтобы грех назад не влёк.
С Тобой, Христос, я здесь не одинок.
Дыханием Твоим я лишь живой.
На всех путях пребудь, Господь со мной.
Я, пробуждаясь, вновь Тебя ищу
И перед ликом Божьим трепещу.
Благослови, Господь, благослови!
Как час придёт, дух в небо позови.
Добро вершить здесь силу, Боже, дай
И не на миг меня не покидай.
Дай возрожденья счастье испытать,
В Тебе, Иисус, навеки пребывать,
Тропой, что Ты велишь, хочу идти
И в небе дом свой новый обрести.
Вячеслав Переверзев,
USA
Родился в Украине, на Донбассе, г. Горловка. Другой сайт: http://stihi.ru/avtor/slavyan68
Прочитано 8149 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
